Злапані моменти

Десь на початку квітня я «самозабанився» на Пикокнижці (воно ж Facebook). До цього призвела жартівлива думка «А чи маю я залежність від соц мережі?» (тут слід зазначити, що попри наявність облікового запису у «Фкантагтє», я там буваю раз на пів-року задля глянути фіток своїх кількох знайомих, тобто, можна вважати, не буваю). І ось, що я помітив.

Різниця номер раз. Різко зменшилась кількість інформаційного шуму. Знаєте, такі смішні картинки, посилання, перепости, перепости перепостів, лайки-шмайки та інші свистілки-пирділки (як мене цей термін пре, не передати просто, поцупив колись у Славіка Дяка). Словом, те, що мені не потрібно, але різко збільшує ентропію хаосу.

Різниця номер два. За рахунок не-відкривання соц мережі для «глянути, чи нема чогось нового», став читати суттєво більше матеріалів з підбірки RSS-потоків (з того переважно читаю статті на науково-популярну, фотографічну та дизайнерсько-програмувальну тему).

Різниця номер три. Довелось запам’ятати кілька нових паролів до сервісів, на які раніше заходив «фейсбуком». Насправді некритична штука, бо за п’ять-десять логінів пароль відкладається десь на кінчиках пальців (направду, головою суттєво тяжче згадати). З таким запам’ятовуванням паролів пов’язаний невеличкий курйоз: часто в моїх паролях є спецсимволи, а в німецькій розкладці клавіатури, якою я користуюсь, вони розкладені по-інакшому. Були приколи…

Більше якихось мегаздобутків не спостерігалось, як і мегазбитків.

Зараз я розбанився, але попри «нововведення», особливої активності проявляти не збираюсь. В Пикокнижку надалі йтимуть посилання на нові записи в блогу (автоматизовано IFTTT, бо глюки RSS Graffiti мені набридли). Час від часу подивлятимусь якісь посилання. У всьому решта мені добре краще без того «блага цивілізації». А от Messenger можна подекуди і використати. Бува, нема іншого виходу.