Ото на радостях від знимок з Partnachklamm вирішив обробити знимки й з Gleirschklamm, добре порився, а тут бац — а вони оброблені! Ото я собі послугу зробив… Всього лише підготував до публікації та начисто забув: першу показав в серпні, а далі діло не пішло.
Отже, майже річної давності фотографії. Колега розповіла про цей маршрут, ми й поїхали. Позаяк традиційно “прокинулися” після обіду, доїхали казна коли, відтак поки здійснили гарний похід, то вже стемніло. Останній кілометр чи півтора верталися до машини при світлі ліхтариків (гхм, добре, що ми їх взагалі взяли). Беріть восени ліхтарики :) та й в інші сезони теж. Мало що…
Маршрут є на GPSies, якщо когось зацікавить. При самому початку в Scharnitz є величезна автопарковка. Ніякого особливого спорядження не потрібно, обов’язкове хороше взуття.
(більше…)
|
Ще тогоріч відкрив для себе те, чого раніше не бачив: каньйони (нім. Klamm — каньйон, ущелина, розлом). Власне, в Буцькому каньйоні (в Україні) ми були, але він інакший. Каньйон Дністра, мушу зізнатися, не бачив. Чому ж тоді кажу, що “відкрив” для себе? Та тому, що ті, в яких на разі довелося побувати, дуже вузькі, глибокі, скелясті. Тобто правильніше було б казати “каньйони в Альпах”.
Почалося все в Gleirschklamm (при витоках Ізара, що протікає через Мюнхен). Цієї весни були в Höllentalklamm (фото, звісно, досі чекають обробки), а в серпні звозив батьків до Partnachklamm, про який сьогодні й мова. Точніше, не мова, а картинки.
Коротка довідка для зацікавлених: каньйон Partnachklamm було відкрито “для туристичного доступу” в 1912 році, тобто аж 104 роки тому. Назва Partnach походить від двох слів, індогерманського (?? indogermanischen) “Portn” (нім. Pforte — ворота, прохід) та давньонімецького (althochdeutschen!) “Aha” (Ache, Wasserlauf — джерело, потік води). Його “було закладено” близько 240 мільйонів років тому, на дні моря. Тоді то був ракушняк. Partnach “знайшов” собі новий прохід вже набагато пізніше, після льодовикового періоду, до часу якого мав інакше русло. Туристична “стежка” з’явилася тут ще у ХІХ ст., але в 1910-х рр. була розбудована Альпійським товариством (DAV, Deutsche Alpenverein) у зв’язку з величезною кількістю туристів. Більше інфо тут.
Далі — лише фотографії. Їх усього п’ять.
(більше…)
|
Вмираємо в 99% через дихання. Дихання зривається через молотіння ногами по воді – рух має йти від бедра та бути доволі плавним. Не від коліна, а від бедра. То, курва, не ровер.
Ноги рухаються плавно, хулєра, неквапно. Інакше – див. вище.
Воду в носа на вдиху отримуємо, дивлячись вгору. Дивлячись назад – отримуємо менше.
100 метрів за 2’34” – є. Брасом я так можу 1500 метрів, треба розкачуватися.
…половина курсу для дохляків – позаду.
|
Man muss Gott für alles danken, auch für Oben-, Unten- und Mittelfranken*… :D
* – “Людина має за все дякувати Богу, зокрема за Верхню, Нижню та Середню Франконію” (місцевий жарт).
(більше…)
|
Лінь, як відомо, рушій прогресу. А комфорт точно придуманий лінтюхами.
От і мені набридло возити насос в кишені джерсі (а взимку до тієї кишені ще й докопатися треба), того вирішив прикрутити його на раму: все одно я не лишаю шосейника самого (принаймні надовго). Хай собі висить. Та й шосер в мене не супер-дупер-аеро. А на гонку зніму. Все б добре, але насос я купував (від жадібності) некомплектним — без тримача. То було давно. А от нещодавно “доламав” інший насос: пластик розтріскався на всі боки — лишився тримач.
Одне лише зауваження було: насос до шосейника в тримач насоса для МТВ влазив надто вільно. Чи то пак, пролітав. Гумка ще тримала, але недостатньо надійно. Займемося колгосп-тюнінгом…
(більше…)
|
Shut up, legs! – фраза, відома не тільки роверистам. Бігуни її теж люблять. Напевно :)
Вчора відбувся 31й Мюнхенський Марафон. Ми з Юлею теж приймали участь. Щоправда, на “половинці”. Для мене цей півмарафон став першим офіційним (взагалі дистанцію півмарафона я бігав вже двічі та обидва рази, як-то кажуть, “по приколу”), а для Юлі — першим взагалі. Офіційний відлік часу нетто показав 2:00:06 (десь перегальмували на станціях дозаправки), але Strava іншої думки та показує приємні очам 1:58:38. Як би не було, ціль досягнута, офіційний відлік є, нова сторінка особистої спортивної історії розпочата.
За організацію можна було би довго співати дифірамби, та не буду, — просто все було організовано на чудовому рівні. Хоча… можна доколупатися до пива на фініші: Erdinger Alkoholfrei, який наливають на інших подіях, по-перше, смачніше Schneider Weisse, по-друге, його наливають гарні дівчата замість старих дядьків і по-третє, роблять це швидко. А от за яблучка організаторам окреме дякуємо — не обмежились “стандартними” бананами. Та й молочні протеїнові коктейлі наготували.
Наостанок трошки про “зраду”… мордокнижка любить на щось пожалітися, натомість пропоную інакший підхід: аніж обхаювати свою державу, доведіть світові, що вона — класна. Чесно кажучи, крепко пошкодував, що не мали прапора чи бодай прапорця на фініші. Наштовхнув на думку хлопець з Києва, якого ми обігнали (Іване, якщо Ти це читаєш — привіт!). Достатньо було лише тріко з надписом UKR. Жебись знали, що Україна — це не лише війна…
|
