Маючи змогу, бажання до подорожей та доки погода тішить, трохи підзакинув бложик, адже доки їжджу — не пишу. Матеріал накопичується, складається та готується (до обробки?… ну, може), ще є плани зливати то все на NAS (митці зрозуміють :))
В суботу побували на Königsee. Найбоянистішого кадра, мабуть, не покажу, бо нема його в мене. Світла там не було, натомість народу було вельми, а мене цікавить протилежна пропорція. Замість того пропоную кадр, що нижче, — але наполегливо прошу дивитись його на темному фоні.
|
"Слушай, что-то мне вдруг так домой захотелось…" — говорив Карлссон, але мені не додому (позаяк якраз там я і перебуваю!), а в передноворічний Будапешт. Трошки метушні та, в той же час, спокійне очікування Нового року на вулиці Ваці (Váci út) — нижче.
|
ljcc
Дорогою з відрядження додому я мав неабияку (в сенсі тривалості) стиковку авіарейсів в Лондоні. Здавалось би, можна радіти: на перебування в такому місті — 8..9 годин, гуляти-неперегуляти! Все би так і було, якби не загальна тривалість подорожі: вона почалась близько 10:00 в суботу, а закінчитись мала по 23:00 в неділю.
З огляду на такі справи я мав готель поблизу Хітроу, аби хоч трошки поспати. Сам Хітроу, звісно, окрема тема для розповіді (аж захотілось подивитись «Термінал» з Хенксом!). Але в контексті цього оповідання Хітроу може фігурувати лише як станція прибуття та від’їзду. Скажу лишень, що громадським транспортом шлях з Хітроу до Лондона складає (за оцінками карт Корпорації Добра) близько години. Альтернатива — швидкісний потяг Heathrow Express та його 20 хвилин в дорозі.
Будь-хто уявить собі мої емоції, коли я, вийшовши зі станції Вестмінстер, побачив Великого Бена. Вперше. Ввечері. Без будь-яких ознак хоч якоїсь підсвітки. Потужні відчуття!
Вирішивши, що на безриб’ї все — риба, розклав штатив та спрямував камеру в бік Лондонського Ока. Насправді думки в голові різко поділились на три табори та сформували вимоги на вибір:
а) не виглуплюватись, метро → Хітроу → готель, чорт з ними, грошима, витраченими на транспорт;
б) сфотографувати Лондонське Око та рухом до Тауербрідж;
в) чекати тут «погоди».
Переміг, по факту, третій варіант, адже поки я вихилявся і так, і сяк, підсвітку Вестмінстера все ж включили… Опрацювавши декілька ракурсів та зробивши вірний висновок щодо доцільності поїздки до Тауербріджа (профуканий готель, ніч бознаде), склався та пішов до метро. На останній автобус з Хітроу до готелю — встиг.
(більше…)
|
ljcc
Насправді цей годинник має небагато спільного з відомим мешканцем Лондона, однак асоціація стійка: Об’єднане Королівство, Біг Бен знає весь світ, то, може, справді брат? Менше з тим.
Насправді хотілось почати розповіді про Белфаст чимось відомим, а на думку перше що спадає? Комусь ІРА, комусь — Guinness, комусь леприкон на веселці, а комусь — віскі. Багато цікавого має Ірландія, разом з абсолютно непересічною історією…
Власне, ця годинникова вежа зостала збудована в 1869 році, що є на 11 років пізніше за Великого Бена (який, насправді, Elizabeth’s Tower, хоч і лише з 2012 року, але до того його звали Clock Tower і все, ніяких особливих вшановувань; зрештою, про то — іншим разом). Колись, завдяки наближеності до доків, вежа мала сумнівну репутацію, адже біля неї збирались повії (природньо, кількість моряків спонукала). Зараз же це респектабельний район неподалік міської Ратуші, сучасно-класичного вигляду з скверами, фонтанами, деревами…
Цікаво, що годиннику (та вежі) нашкодив не тільки вибух бомби Тимчасової ІРА в 1992 році, а й кількість транспорту, що рухається біля нього. В світлі останньої згаданої причини в 2002 році вежа зазнала суттєвої реставрації. Дерев’яну основу місцями замінили, все зміцнили та відпуцували.
|
…якому геть все рівно, що він забігає під дорогу, адже раптом за декілька метрів він з-під неї вибігає та стрибає далі вниз, а над ним по небу біжуть такі гарнісінькі хмаринки… отако:
|
