Що робити, коли прогноз (та й погода за вікном (каже “лило, лиє та литиме”? Шукати, де не лиє … ну й що, що в Тіролі, то ж недалеко :)
Загалом, до водоспадів Штуйбен можна підійти з двох боків: від електростанціх біля Ройте (Reutte), або від Plansee. Ми обрали перший варіант, з повернням через Ministersteig (забігаючи наперед, варто сказати, що мені особисто сподобався саме такий маршрут, хоча Outdooractive пропонував навпаки). Самі каскади доволі гарні, мають пару точок для огляду та можливості для каньйонінгу чи як то називається — ледве дочекався часу, поки там не з’їжджали на дупі чергові групи…
Вище каскадів теж цікаво: нічого не натякає на водоспад.
А нижче можна насолоджуватися спокійними потічками.
|
Дуже цікаві враження після цифрової дзеркалки з моментальним (хоча й проміжним) результатом, зумом і т.ін. погуляти містом з плівковою камерою та фікс-фокальним об’єктивом, “зумити ногами”, чекати результат проявки плівки …
Взагалі, Мюнхен став мені в міру фотогенічним роки через 4 після переїзду. Це й не дивно, бо центральна частина була фактично знищена, знимкувати Ратушу – якось попсово (та й мобілкою вже пуцьнув, досить), а решта архітектури, скажімо так, не надто догоджає моїм вподобанням. Втім, якщо примружити очі та на мить забути, де ж ми все ж таки знаходимося, цікавіші види не змушують себе довго чекати…
Nikon F65, Nikkor AF-D 50/1.4, Ilford HP5+
|
Озеро Айб (Eibsee), мабуть, є одним з найпопулярніших озер неподалік Гарміш-Партенкірхена і не в останню чергу завдячує цьому своїй гарній доріжці навколо озера, прохідній навіть взимку. Ось і ми давніше перегулялися — причому навіть не просто пішки, а ще й з дитячим візком-всюдиходом та, звісно, фотоапаратом … :)
|
Найцікавіше у Франкфурті — спостерігати сусідство хмарочосів з частиною історичної забудови, яка незрозуміло яким дивом збереглася. Але й задирати голову догори — теж невимовно круто.
|
Друге фото з 10, що мають бути за 10 днів. Ура, вже 20%! :)
Цього разу в кадрі околиці перевалу Стельвіо. Що ще сказати? Мабуть, оця сувора краса гір, — то основна причина, з якої я їду в гори. І тиша.
 В околицях перевалу Стельвіо, Італія, 2016.
|
Нарешті зібрався з думками щодо забави “10 фото за 10 днів”, до якої мене Олексій запросив. Кумедно, але за часів карантину та 100% “домашнього офісу” вкрай рідко доходять руки до власного комп’ютера — нема ні часу (кумедно, правда?), ні бажання.
Цим фото відкрию таку міні-серію. Сподіваюся, мене “вистарчить” на 10 днів (і це теж кумедно, бо колись вистарчило десь на 200 днів “одне фото на день”, але його треба було зняти лише і більшість з них так і лишилася в архіві, тьху-тьху).
В кадрі парк “Піскові озера” (також відомий як “Алтайські озера”) — біля якого я прожив 33 роки і не один рік ходив на роботу. Таке світло бачив не раз, але зазнимкувати вдалося лише раз і більше ніколи не наблизився навіть близько.
Ромку, рийся в архіві ;)
 Парк Піскові (Алтайські) озера, Львів, Україна. Жовтень 2009. А за тиждень стало так:
|
Мені колись перло написати про Високий Пайсенберг, але, навіть не шукаючи, готовий зізнатися, що забив або забув. Втім…
Сама місцина є знаковою як для любителів споглядання гір, так і для шосейних роверистів, — то, мабуть, єдиний горб на теренах Баварії з більш-менш цікавим по протяжності підйомом (перевальчик біля Кохеля по-перше мацьопкий, по-друге, там завжди забагато транспорту). З горба є чудовий вид на Альпи, від Альгоя до Карвенделя, для бажаючих погамцяти — хороший ресторан. І так, тут теж люблять бувати моторизовані, але, позаяк дорога не веде нікуди, їх як-не-як менше.
В кадрі ресторн Bayerischer Rigi (рекомендую, повільно, але смачно — та й вид…), церква Вознесіння Марії та метеостанція Deutsche Wetterdienst (найстаріша метеостанція в світі з неперервною історією).
|
