Пряма дорога, без поворотів, особисто мені сумна і нецікава. На панорамній дорозі Großglockner є невеличкі відгалуження, одним з яких є невеличкий серпантин, що виводить на оглядовий майданчик Edelweißspitze. 2571 м над р.м., зручна парковка, кафе-сувенірниця-готельчик та далекогляд. Один з найприємніших видів «загниваючої капіталістичної цивілізації».
«Шпиль едельвейса», чи «Едельвейсів шпиль», якщо перекладати грубо чи дослівно, а говорити — енциклопедично і дещо занудно, є найвищою точкою панорамної дороги Гросгльокнер. Якщо відкинути нудьгу, то я гарантую незабутні враження від перебування там в будь-яку погоду та час доби. Щодо сезону такого твердження не лишаю, адже сама панорамна дорога відкрита лише з квітня (травня) по жовтень.
Наприклад, вид на південний схід:
(більше…)
|
Знаєте, гори інколи можуть прикинутись добрими, зеленими і пухнастими. Та насправді зовсім не конче це буде правдою. Стихія може лише полякати, висунувши чубка з-за горбика, але може й «дати прикурити». Того разу получилось лише побачити отого висунутого чуба: як Альпи не лякали нас дощем, ми не піддались.
Втім, для високогірного озера це не стало завадою. Я навіть думаю, що це був своєрідний подарунок. Уявіть-но це озеро, з відверто брудного кольору «берегами» та й в сонячну погоду. Був би диссонанс. Хіба нє?
Хоча, був і незначний мінус. Найрізноманітніші викрутаси погоди трошечки завадили мені відзняти саме одну серію фотографій, адже вони получились абсолютно різні за настроєм. Хоча… розцінювати це як мінус чи, навпаки, як перевагу — справа явно суб’єктивна.
(більше…)
|
Ця світлина зазнимкована буквально по сусідству від попередньої (зрештою, тому в неї і назва подібна). Кому цікаво, координати місця: +47° 4′ 57.08″ N, +12° 45′ 59.20″ E. Подивіться на мапах Google, там навіть цей водоспад видно!
На жаль, фотографія не передає величі цього місця, рівно як і свіжості повітря, яке огортало мене під час зйомки такою прохолодною та водночас м’якою ковдрою. Хмари заледве піднялись над головою, дощик все ще накрапав, вітер висвистував якісь свої мелодії у вухах… Поезія гір була в своєму розквіті, виграючи такими собі завершальними акорди увертюри, що передувала зустрічі з одним з найбільших льодовиків Європи…
|
Альпійські «молочні ріки» міцно засоційовані (мені) зомбоящиком з шоколадом «Milka». Чому — я й сам не знаю, але асоціація напрочуд стійка та не дає спокою, є картинка — є думка і навпаки. Хоча, здавалось би, до чого…
До того ж, гори та дороги, як різновид подорожей та сюжетів для фотографування, я люблю просто фанатично. Тому панорамна дорога Гросгльокнер була необхідним пунктом подорожі, попри жахливі прогнози зранку, коли ми залишали Гальштат. На щастя, прогноз схибив, хоча погода і зачепила нас своєю примхливістю, втім, найрясніший дощ пішов тоді, коли вже стемніло і я притискав педаль акселератора у напрямку Філлаха…
Щиро кажучи, я трошечки засмучений тим, що самого Гросгльокнера (вершину) ми не побачили, адже він міцно спав у хмаринці. Але то достатній привід для того, щоби приїхати ще раз. Я би з задоволенням там пару днів пожив; наявність будиночків з кімнатами по дорозі спонукає. Хоча десь глибоко всередині розумію, що один «підхід» на кілька днів все одно не дасть результату, про який я десь там, потаємно, мрію…
|
На висотній альпійській дорозі Гроссгльо́кнер.
Також живе на 500px.
Ліворуч гострим «дзьобиком» стирчить Sonnenwelleck (3261 м), одразу біля нього Fuscherkapkopf (3331 м). Ложбина правіше має назву Fuscherkarkees, одразу біля неї — Breitkopf (3154 м). І завершує картину правіше ще одна перемичка, що зветься Nördlich Bockkarkees. «Потічки», що фігурують в низині, при розгляданні в далекогляд (яких попри дорогу є багато, то ж запасайтесь монетами по 1€) виявились потужними водоспадами та потоками. Ех, як же я хочу бінокля і туди бодай на тиждень!
|
