В мене цікаво складаються відносини з певними містами чи місцями. Мабуть, як і в багатьох: з першого разу не подобається — потім навпаки. Мабуть, буває і в зворотній бік. Мені на разі щастить.
Так і з Будапештом. З першого візиту він викликав у мене відразу. Помпезність, імперські настрої. Але ж — столиця імперії? Все так і мало би бути. Другий візит — і місто я сприйняв інакше. З третього візиту ми просто потоваришували. Може, не останню роль в цьому зіграло місце проживання (рекомендую: Helios Hotel Panzió).
Власне, третього візиту пощастило й зі світлом. Принаймні, я побачив Парламент так, як хотілося би. Ну, з телефоном в руках, а що з того…
|
Саме так мала би звучати відома фраза на баварський манер :) от, зауважив ліхтар над пивнухою в пивниці Ратуші.
|
Аж нарешті вибрався погуляти ляндесхауптштатом ввечері, як годиться, зі штативом.
Мав трошки часу та натхнення, включно з потребою перебування в центрі.
Досі не можу позбутися враження, що німці — скнари (жарт), позаяк я би хотів бачити Мюнхен освітленим, як Будапешт (угорці на тому песика з’їли), але так чітко підсвічені хіба Ратуша та Фрауенкірхе. То ж я більше гуляв в пошуках цікавих місць, хоча кілька кадрів все ж зробив.
|
#1. Набережна Ельби в бік оперного театру.
#2. Те саме, але крупнішим планом.
#3. Katholische Hofkirche з іншого берега Ельби.
|
…ато ніколи не почну, холєра.
|
Одного квітневого вечора неподалік хати дощик несподівано змінив мої прогулянкові плани…
|
Щоправда, цього разу минулорічна фотографія та з боку парку.
|
