Злапані моменти

У зв’язку з якимось прикрим катаклізмом я не зміг знайти в своєму ж блозі фотогрфафій з Лаллафюреду (угорською: Lillafüred)… Однієї знимки озера Hámori явно замало.

І хоча я не дуже люблю переписувати Вікіпедію…

Lillafüred – невеличке містечко-курорт, офіційно є частиною Мішкольца, хоча віддалений від «основного» міста на 12 км та розташований в гірській місцевості під назвою Bükk. Ці гори, в свою чергу, є частиною північних угорських гір, внутрішньо-західної частини Карпат. Курорт заснований графом András Bethlen. Сама ідея щодо заснування цього курорта прийшла графові в голову під час відвідання озера Hámori близько 1890 р. Названо містечко на честь його дружини, Lilla Vay.

Зараз цей курорт, судячи з антуражу, — задоволення для людей доволі заможних, але погуляти парком все одно доволі цікаво. Ще там є залізниця, яка, судячи з усього, раніше використовувалась для переміщення всього, що треба було переміщувати, а зараз розважає гостей. Того разу ми не попали на потяг, можливо, пощастить наступного…

Відколи тогоріч повернувся з матрасної мандрівки на Полісся, що мала місце в кінці червня — на початку липня, мене не відпускала думка навідатись туди восени. Надто вже гарно було влітку… Надто шкода недознятих сюжетів.

Цьогоріч ще з весни планував, що так чи інакше туди поїду. В вересні… Не склалось.

Втім, потрапити на те місце, хоча і в зовсім інакшому форматі, все ж вдалось. В кінці жовтня. Буквально на пів-години, під захід Сонця. Обмежував час: до рідного дому ще поза 500 км, а на наступний день — на роботу. Що ж, навіть ті півгодини дали бурю емоцій.

Найцікавіше, що своє емоційне ставлення усвідомив вже за кілька тижнів, адже на місці відчувалось все по-інакшому. Ось тут ми стрибали, бо стояти було нереально — мурашки миттю вилазили на ноги. Як не кусали, то це було щонайменше лоскітно. А туди вже не потраплю: ріка піднялась. А тут було таке пахуче різнотрав’я! Та й на дубі листя було і було…

Поблукав знайомими місцями та й поїхав домів. Варшавка дарувала радість руху — машин мінімум, населених мінімум, дорога нова. Але до дуба восени я ще приїду. Тільки раніше.

Насправді, я вважаю це чи не єдиною фотографією, що привіз з Букського каньйону.

Але мова не про те. Чомусь ця фотографія мені нагадала композицію, яку я найбільше люблю в аранжуванні та виконанні Оркестру Поля Моріа — «Міст над бурхливими (варіант: неспокійними) водами». Поліз шукати її на послухати та й взнав, що маестро вже 7 років, як нема з нами. Шкода… Частково його музика — музика мого дитинства. Друге розчарування чекало, коли знайшов трек на послухати. Ніякого порівняння зі спогадами! Доведеться шукати старенький вініл… Знайшов :)

Під фотографією є плеєр. На послухати.