Злапані моменти

Обидва згадані в назві озера знаходяться на півдні Баварії. Притому перше більш знане, високогірне озеро між Альп, навколо якого височіють більш та менш доступні вершини (скажімо, той же Herzogstand чи Jochberg можна сміливо віднести до легкодоступних), в той же час, друге озеро (чи, радше, водосховище, яке захищає Бад Тьольц та Мюнхен від повеней) можна помітити, хіба їдучи через Ленгріс в напрямку Австрії (Achenkirch) та Ахенського озера (Achensee).

Ці два озера разом утворюють вельми знаний та популярний в роверистів (тут я маю на увазі власників переважно шосейних роверів) маршрут, це чудово видно на Strava Heatmap та, звичайно, “на місці”. Тим більше, що дорога від Wallgau до Vorderriß — вузенька, приватна та платна (для автомобілів та мотоциклістів, для ровера все безкоштовно), але вкрай живописна.

Ще тогоріч відкрив для себе те, чого раніше не бачив: каньйони (нім. Klamm — каньйон, ущелина, розлом). Власне, в Буцькому каньйоні (в Україні) ми були, але він інакший. Каньйон Дністра, мушу зізнатися, не бачив. Чому ж тоді кажу, що “відкрив” для себе? Та тому, що ті, в яких на разі довелося побувати, дуже вузькі, глибокі, скелясті. Тобто правильніше було б казати “каньйони в Альпах”.

Почалося все в Gleirschklamm (при витоках Ізара, що протікає через Мюнхен). Цієї весни були в Höllentalklamm (фото, звісно, досі чекають обробки), а в серпні звозив батьків до Partnachklamm, про який сьогодні й мова. Точніше, не мова, а картинки.

Коротка довідка для зацікавлених: каньйон Partnachklamm було відкрито “для туристичного доступу” в 1912 році, тобто аж 104 роки тому. Назва Partnach походить від двох слів, індогерманського (?? indogermanischen) “Portn” (нім. Pforte — ворота, прохід) та давньонімецького (althochdeutschen!) “Aha” (Ache, Wasserlauf — джерело, потік води). Його “було закладено” близько 240 мільйонів років тому, на дні моря. Тоді то був ракушняк. Partnach “знайшов” собі новий прохід вже набагато пізніше, після льодовикового періоду, до часу якого мав інакше русло. Туристична “стежка” з’явилася тут ще у ХІХ ст., але в 1910-х рр. була розбудована Альпійським товариством (DAV, Deutsche Alpenverein) у зв’язку з величезною кількістю туристів. Більше інфо тут.

Далі — лише фотографії. Їх усього п’ять.

Рівно місяць (і, як підказує Юля, один день :)) тому поїхали ввечері після роботи збігати на Йохберг (Jochberg, 1565). Їхати до озера Вальхензее (Walchensee), над яким височіє Йохберг, недовго, парковка для машини присутня, маршрут маркований — вйо. Головне — не забути ліхтарики на спуск. Все ж таки в лісі темнувато. Повечеряли принесеним та пішли собі донизу.

Ось такий вид на озеро Штаффельзее (Staffelsee) відкривався з вершини.

Відпочивши та побавившися у веломеханіків (зраня в голову надійшла світла думка, що “живу” камеру варто перекинути в заднє колесо, що навантажене, а “ремонтовану” – в переднє, хоч спускати так гірко не буде), вирушили далі.

Одна картинка з Райстінга, акурат біля нашого готельчика.