Karpaten, der “Schwarzeberge” (Chornohora) Gebirgsstock. Juli 2012.
Eine Stunde vor dem Sonnenaufgang und eine Stunde nach dem Sonnenuntergang heißen “Magischstunden” bei Fotografen. Vielleicht ich habe vorher über dieser “Magischzeit” geschrieben, aber es ist wirklich magisch. Das Sonne hat verdeckt aber seine Strahlen sind noch da. Das Bild wird sehr schön ausschauen, mit tief Schatten und warmgefärbt Himmel. Es ist die Magie selbst; Es ist keine andere Zeit wann kannst du etwas ähnlich schauen.
Im Berge es ist eben mehr magischer. Die Bodengestalt ist nicht platt und es bedeutet dass Sie werden am herrlichsten Bild sehen. Vielleicht werden Sie höcher als Wolken. Dann können Sie ein “Wolke Meer” gesehen. Nicht so viel Wolke aber viel Berge? Macht nichts. Sie haben dann einen “Wolke Fluß” vielleicht… Haben Sie einer Fotokamera mitgenommen? Dann werden Sie diesem Abend nie vergessen…
|
Попередня нотатка про Замость стосувалась, фактично, лише площі Ринок, як головної туристичної «родзинки», чи то пак атракції. Цю частину я вирішив присвятити іншим, на мою думку, теж цікавим місцям. Можливо, допишу пізніше про будиночки вірменських купців, що на площі Ринок, якщо знайду про них цікавинок більше, ніж на два речення, та візуального ряду стане. Дарма не записав жодного відео, втім, начисто забув, що фотоапарат це вміє…
Цього разу не відвідали фортецю, бо вітром зносило навіть на вулиці, а чого тоді говорити про міські вали? Не те, щоби одяг не дозволяв (він якраз виступив якнайкраще, захищаючи нас від погодніх умов), але видимість була дуже обмеженою і ми зумисне лишили кілька точок на наступні відвідини. Аналогічно, щоправда, з Любліном — цікавинки там ще є і є.
#1. Почнемо з входу до фортеці.
Це південний вхід, від вулиці Партизанів (ulica Partyzantów). Бійниці обабіч проходу були цілком функіональні, судячи з усього… трошки нагадало східну потерну Тараканівського форту (нічого дивного: укріплення все ж таки) — прострілювався прохід добре.
Зараз ця брама є входом до території старого міста. Ліворуч від неї проїжджають автівки, правою частиною вона примикає до цитаделі. Саме нею ми і пішли.
(більше…)
|
У зв’язку з незадовільним (гхм-гхм) станом доріг на рідних теренах, цьогоріч вирішили спрямувати свої погляди по питанню поїзденьок та досліджень в бік сусідньої країни. Минулими вихідними їздили вже, дякуючи Назарові були забезпечені путівниками, атласом автодоріг, тощо. Вчора оце знайшов туристичний портал, покликаний популяризувати Польщу, як туристичну країну, та не зауважив переключалки мов вгорі. А сьогодні воно само заговорило до мене українською. Приємно! Отже, всім рекомендую з чистою совістю: http://www.polscha.travel.
|
8-10 березня ц.р. мали таку собі прогулянку в Польщу (як мені подобається то польське слово wycieczka! — чит. вицє́чка) за маршрутом Люблін-Краків з зупинками в Замості та Сандомірі. Дуже сподобалось. Хто бажатиме їхати за подібним маршрутом — розповім докладніше.
Замость та Сандомір були вибрані не випадково: цікаві до огляду, але не надто великі, аби залишатись там на ніч. Для Замості на оглядову прогулянку площею Ринок та околицями кілька годин вистарчило, але лишилась до огляду цитадель (та не востаннє ж там, сподіваюсь), в Сандомірі матеріалів до неспішного споглядання ще на день. Враховуючи близькість Баранова Сандомірського, можна десь в тім околі і зупинитись, думаю, знайдеться ще щось цікавеньке. Für das nächste mal!
В цьому пості зберу замальовки з площі Ринок, а згодом додам ще декілька з околиць, бо дуже вони мені подобаються, хоча чимось особливим і не вирізняються. Є ще окремо зняті будиночки вірменських купців, що вирізняються помежи інших багатим декором, в т.ч. з фрагментарними зйомками цього декору — аби на все часу було, щоби шукати, розповідати та показувати…
#1. Найканонічніший (аби не казати, найбільш замучений туристами) вид на Ратушу.
(більше…)
|
(шкідливий режим вкл.)
Полайкати стьобний пост на мордокнижці можуть з десяток людей. Порадити щось по поїздці — ніхто з 120, які точно бачили питання, я подивився по статистиці. O, tempora, o, mores!
(шкідливий режим вимк.)
Не суттєво, зрештою. Запишу для себе на разі, а пізніше, можливо, комусь це буде корисним. Отже, є загальний маршрут Львів – Люблін – Краків – Львів, розрахований приблизно на 3 дні та 2 ночі. Є також декілька питань, з яких два — важливих:
- Що робити в Любліні? (я там ще не був)
- Що дивитись по дорозі?
Як наслідок, є прикидки щодо маршруту на мапі. Там же проставлені окремо взяті маркери для того, аби цікавинки нікуди не втікли.
(більше…)
|
Якщо по правді — я егоїст. І, в переважній більшості випадків, мізантроп. А коли знимкую — взагалі наступає загострення. Тоді мені треба якийсь репелент від соціуму, особливо — біля водоспадиків.
Так, мені не зрозуміло, нафіга лізти у водоспад дупою. Ногами – ну ладно, але дупою-то нащо? Нє, розумію, але не сприймаю. «Ааа я її туди запхав!!!»… Слабак. В Ніагарський водоспад запхай.
В Ниркові, завдяки подібного плану туристам, срач неймовірний. Перейшовшись від руїн замку до водоспаду у мене відпало будь-яке бажання туди приїхати ще раз, хіба що станеться якесь диво і той весь балаган вкрадуть інопланетяни для експериментів, а перепустки видаватимуть якісь краснолюдки та лише після пред’явлення фотокамери, штатива не гірше «Манфротто» та повного набору фільтрів виробництва як мінімум «Lee Filters». Власникам «Gitzo» та «Singh-Ray» взагалі priority pass, за морду Помідорко — розстріл на місці.
Словом, тогоріч в серпні вперше побачив Джуринський водоспад, найбільш повноводний водоспад України, наскільки мені відомо. Видовищно! По світлу не втрафили, то ж зробив кілька пристрілочних кадрів, в смітник вони не пішли, то ж крутив так і сяк, доки не дійшло, як хочу їх бачити. Пів року роздумів — зрештою, не так вже й багато.
#1.
#2.
|
Найчастіше, коли кудись їду, я все ж таки за кермом. Але не завжди: сам втомлююсь та й не такий вже жадібний до кермування. І ось тоді, коли пересідаю на крісло пасажира, то до рук одразу береться камера, — хіба би вночі їхали, тоді вже не маньячу. Так накопичуються знимки з вікна машини, яке, подекуди, все ж таки відкривається, адже ніякий поляризатор не врятує від бліків.
Тогоріч, в ході поїздки на Поділля, я отримав кілька приємних (мені) кадрів авансом, то ж не дуже сподівався на фотографічну вдачу в подальшому, та дарма. Направду кажучи, видалась дуже фотографічно успішна мандрівка. Вирішив собі відкласти окремо той світ з вікна машини, — все ж таки не такий вже й сірий він, той світ :)
#1. Аванс — трошечки від Львова від’їхали і… отакої!
(більше…)
|
