Злапані моменти

“Випадково” полосячивши на Червону Стіну (вершина Rote Wand, 2818) та оновивши свій рекорд висоти, на яку залосячилося, ми спустилися до озера Антерсельва знову. Позаяк вже сутеніло, багато фотографій не могли бути зазнимковані — та зараз тішимося тими спогадами, які маємо, та тим, що все ж зазнимкували.

Ще до підйому на гору. Ото знайшов панорамку, зняту телефоном…

Тогоріч, будучи у відпустці в Італії, мали нагоду поглянути на гори Південного Тіроля (Alto Adige) і, зокрема, на одне з озер — Lago di Anterselva. Німецькою воно називається Antholzer See, а як українською — я й гадки не маю.

Навколо озера йде пішохідна стежка, цілком пристосована для дітей, людей поважного віку та тих, хто звик милуватися природньою красою. В кращих точках є лавочки, можна присісти, відпочити, наслодоитися тишею, подумати про щось своє.

В нас же не обійшлося без пригод: ми помітили вказівник на гірський маршрут. Топогорафічної мапи я з собою не мав (як виявилося, дарма), то ж випадково трошки полосячили. Але про це — іншим разом. Сьогодні мова про озеро. Точніше, фотографії. Вже від стоянки було гарно:

Про двері та деякі інакші замальовки.

Я вже подекуди сам собі не вірю, коли щось планую “дописати завтра”. То якісь хатні справи, то до комп’ютера навіть не підходив, ще якісь причини. Тому “тиждень” підходить замість “завтра” за раз плюнути – а що ще робити? Словом, остання, мабуть, порція знимок з Комаккьйо.

Сьогодні місцеві мене виправили, що правильно казати Комаккьйо (а не Комаччіо, як я казав раніше; чого так вирішив – не маю ані найменшого поняття, але був переконаний).

Втім, повернуся до своїх баранців, себто фотографій. У вище згаданому місті є канали. Мабуть, буде дуже дуже тупо назвати це “маленькою Венецією”, по-перше, позаяк не був у Венеції, а по-друге, бо від того “штампу” вже нудить. Буе, одним словом. Але канали мені сподобалися. Особливо – їх сусідство з автомобілями, роверами, мотоциклами. Гарно…

Комаккьйо (італ. Comacchio) – це містечко в провінції Емілья-Романья в Італії з населенням 23 тис. осіб… нє, не так.

Вирушайте зі мною в незабутню подрож глибинкою Італії, аутентичним містечком Комаккьйо в провінції Емілья-Романья! Ми побачимо тисячолітню історію… нє, теж не то :)

Буду простіше. Як нас занесло в Комаккьйо? Та майже випадково: поки ми думали, де в основному перебувати в Італії, шукали паралельно щось цікаве для радіальних прогулянок-поїздок. Включив собі фотографії на Гугломапі та й кручу туди-сюди, неподалік від Падуї знайшлося містечко біля моря. Нє, не Одесса. Я ж не казав «город у моря»!

Як і очікувалося, ми побачили доволі таку автентичну Італію, не вельми туристичну (хоча трохи було). Ніяких напружливих натовпів туристів з палками-само..ми та гостей зі Сходу. Щоправда, італійців теж було негусто: по дорозі стали в корок і до Комаккьйо допхали вже на більш-менш час сієсти. Скажу одразу, якщо хтось хоче повторити ці здобутки, — готуйте взуття з тривкою підошвою (камені під ногами – ай!) та по відру води на людину. Принаймні, я інакше пережити спеку не можу. А вона там є! Далі – трошки фотографій (більше, традиційно, буде на Клюмбі).

Оновлено: місцеві поправили, що правильно – Комаккьйо, а не «Комаччіо», як я писав раніше.