Злапані моменти

/занудним, педантичним голосом/ Нусдорф до 1891 року був сам по собі, але зараз є частиною Відня, в 19-у районі. /педантизм в тоні автора десь зникає/ – зацікавлених німецькомовних прошу звертатися до Вікіпедії, не буду ж я її перекладати. Раптом що, — а я си змучив.

Я би про нього і не знав, якби не leto_t, яка в своєму ЖЖ показала фотографії моста з левами. Після того я вже не міг собі дозволити там не побувати. І аж раптом, цьогоріч я знову у Відні, програма вільна. Якось, цілком випадково, згадали, що на півночі Гануся рекомендовала нам район хойрігерів (німецькомовні тикають тутка; для решти громадян – коротко: хойрігер — це щось на зразок винного пабу, де пропонують скуштувати молоде, тобто цьогорічне вино та мають мінімальні до того вина закуски). Сказано — зроблено, але погода думала інакше, тому самому Нусдорфу з його хойрігерами ще треба присвятити час, але першу прогулянку там ми все ж таки здійснили.

Далі — кілька фотографій. Про міст з левами — іншим разом.

В мене цікаво складаються відносини з певними містами чи місцями. Мабуть, як і в багатьох: з першого разу не подобається — потім навпаки. Мабуть, буває і в зворотній бік. Мені на разі щастить.

Так і з Будапештом. З першого візиту він викликав у мене відразу. Помпезність, імперські настрої. Але ж — столиця імперії? Все так і мало би бути. Другий візит — і місто я сприйняв інакше. З третього візиту ми просто потоваришували. Може, не останню роль в цьому зіграло місце проживання (рекомендую: Helios Hotel Panzió).

Власне, третього візиту пощастило й зі світлом. Принаймні, я побачив Парламент так, як хотілося би. Ну, з телефоном в руках, а що з того…