"У́жгород (словацьк. і чеськ. Užhorod; угорськ. Ungvár; нім. Ungwar;) — адміністративний центр Закарпатської області та Ужгородського району, а також історичний центр Підкарпатської Русі (Закарпатської України). Населення станом на 2004 рік – 117 тис. осіб, в 1989 р. було 126 тис. осіб." – повідомляє нам Вікіпедія.
За сумісництвом цей пост є першою частиною розповіді про Підкарпаття (якщо хтось не в курсі – анонс був тут).
Отже, місто на річці Уж, при кордоні з Словаччиною – чи не найзахідніше з великих міст України. Невеличке і дуже гарне. Чисте і акуратне. Зі смачною кавою – повірте львів’янину!
Розташування міста, якщо комусь невідоме: переглянути велику мапу.
Річка Уж ділить місто на дві істотно різні частини – старе місто на правобережжі (ним ми і будемо гуляти) і нове – на лівобережжі. Останнє не надто цікаве, бо збудоване вже за часів СРСР, себто будівництво стандартне – хіба що окремі храми та будівля вокзалу.
Втім, приїжжаємо ми саме на залізничний вокзал. З нього і почнемо. Він маленький і дуже навіть гарний, але має два недоліки: зранку сонце знаходиться якраз за будівлею вокзалу і розмір площі перед ним не сприяє успішному фотографуванню. А що поробиш?!
Фото абсолютно номінально, аби було. А то ніби розповів, розповів і ніц.
Втім, я все ж таки покажу, як виглядає вокзал. Примітка: фото не мої, а з угорського сайту, де інформації про їх використання зрозумілою мені мовою нема, а угорською, як Ви напевно здогадались, я ніц не розумію – що ж поробиш?!…
Ідучи в бік старого міста проспектом Свободи біля готелю "Закарпаття" зустрічаємо ведмедя. Взагалі-то ведмідь – символ Закарпатської області і є на гербі Закарпаття. Цей екземпляр ще й маленькі крила має. Літати не може, але бджіл, певно, від меду відганяє. Кажуть, якщо потримати ведмедя за крило і потерти якусь країну на глобусі, що його мисько охороняє – обов’язково там побуваєш.
Сказавши звіру "До побачення" і повернувшись аж на 180 градусів побачимо православний Собор св. Кирила і Мефодія:
Центральна вулиця міста (я так зрозумів, щось на зразок Стрийської чи Городоцької у Львові) трошки розкопана – але з благородною метою: там встановлюють нове освітлення, причому судячи з антуражу – світитимуть лямпи на тротуари:
Трошки далі, пройшовши через площу Б. Хмельницького на вул. Льва Толстого, знаходимо будівлю драматичного театру:
Вона в досить запущеному стані, проте за зовнішніми ознаками я дійшов думки, що її ремонтують. Йдемо повз неї в бік пл. Шандора Петефі – і бачимо вказівнички на стовбі, які розповідають що, де і куди. Треба зазначити, що таке явище в Ужгороді по всьому старому місту і околицях:
Може здатись, що це дуже спрощує "навігацію" по місту. Заперечу: часом окремі вказівники розвернуті зовсім не в бік, куди мали би вказувати. Місцеві жартівники, певно.
На площі Шандора Петефі поп’ємо кави в дуже приємній кав’ярні під назвою Меделін (до речі, рекомендую – чудове еспрессо з якісних сортів кави і приємне обслуговування):
Треба помітити, що кав’ярень в Ужгороді не менше, аніж у Львові. Втім, є істотна відмінність – в Ужгороді популярні кав’ярні, де Ви питемете каву навстоячки. Може, я не правий в плані пропорції, але я роблю висновок з того, що бачив і він не претендує на однозначну правоту.
Вийшовши з кав’ярні переходимо на центральну, таку собі трішечки "паркову" частину пл. Петефі і бачимо досить приємний пам’ятник видатному угорцеві:
Неподалік мають "посиденьковий перепочинок" двірники:
Їх досить багато. Мушу зазначити, що це був не один випадок, коли ми бачили в місті саме по декілька двірників – і ефект від їх кількості є. Місто чистесеньке і приємне. Смітник знайти легше, ніж у Львові – вже повірте на слово…
Лишаємо Петефі стояти там, де він вже багато років це робить і прямуємо до пішохідного моста, що веде нас у старе місто:
З моста відкривається гарний вид на річку та її набережні. Видно аж чотири штуки. Хоча взагалі їх в Ужгороді шість (Ботанічна, Студентська, Київська, Православна, Незалежності та Слов’янська). Справа по течії річки бачимо набережну Незалежності – на ній знаходиться Липова Алея, одна з трьох найстаріших і найдовших в Європі.
Проти течії, на лівому березі видно арт-галерею "А" – як ми зрозуміли, картинну галерею, де можна придбати собі твори мистецтва. Там же починається інша набережна – Православна.
Так само проти течії, але на правому березі видно стару синагогу, розташовану на Ботанічній набережній:
Вийшовши з місточка потрапляємо на невеличку площу, яка найбільше нагадує суміж Львівського Вернісажу і площі біля Оперного театру – хіба нема фонтану:
Підемо вздовж річки – я ж згадував про Липову Алею, чи не так? Старезні дерева та незлічена кількість лавочок вкупі з близькістю води створюють чудове місце для відпочинку:
Трошки раніше ми лишили праворуч вулицю Корзо – це центральна вулиця для шопінгоманів: там багато різноманітних магазинів і кафе. Лавочок теж вистачає. Найприємніший момент – машин там нема. Щось на зразок суміші пр. Шевченка та Галицької у Львові:
Трошки далі по Липовій Алеї – пам’ятник Августину Волошину – першому президенту Карпатської України (читати детальніше – в історії Закарпатської області).
Дивиться він в бік Поштової площі і вулиці Ракоці. Пройшовши ними попадаємо до альпінарію – щоправда, тут він дещо високо, але ми обійдемо.
Глибше в місто потрапляємо в майже лабіринт вузесеньких і кривеньких, але дуже тихих і затишних вулиць, де гармонійно поєднуються старі з подекуди новими будівлями, як, наприклад, на вулиці Тихій:
Сама вулиця Тиха виводить нас до невеличкої площі, що веде до міського цвинтаря.
Часом може здатись, що певні місця в місті закинуті, але це не так. Насправді на цій же площі, яка виглядала дуже навіть закинутою не було навіть папірців, не кажучи вже про більше сміття – я можу лише зробити висновки, що там гарно прибирають. А це вже відкидає "закинутість".
Покажу ще декілька вуличок міста – так-так, саме тих, вузеньких та кривеньких:
З останнього фото можна зауважити, що дерева ростуть прямо з бруківки, але насправді це не так. Будучи в місті й ідучи тією вуличкою помітно, що раніше вона була вузенькою – максимум в сучасне легкове авто шириною – але її розширили. Дуже приємно, що прицьому не зрубали дерева.
Поблукавши тими вуличками виходимо до альпінарію. Довідка: альпінарій – це кам’яниста гора з низькорослими, трав’янистими та древесними рослинами, які називають "альпійцями"; втім, це не просто набір рослин та каменів – правильно зроблений альпінарій дуже гарний; фактично, це фрагмент суворої та дуже гарної альпійської природи.
Звідтам видно Поштову площу:
Повернувшись, так би мовити, з лабіринтів тихеньких провулочків та старих будинків в центр натрапляємо на угорський Католицький Собор, простенький ззовні і дуже гарний всередині:
Місто тим часом просинається – прошу зауважити, ми гуляємо десь в період між 7 ранку та полуднем:
Йдучи далі виходимо до Греко-Католицького собору. Він так само дуже гарний як ззовні, так і всередині. І проблеми його зйомки аналогічні Львівскій Катедрі – площі перед собором майже нема, а машин хоч відбавляй:
Біля собору, але трошки нижче знаходиться резиденція католицьких єпископів:
Місця ще менше – вибачте за завалену перспективу.
Далі вже згаданою "розширеною" вуличкою виходимо до Ужгородського замку:
Не дуже ліричний відступ про замок. Фотографій звідтам майже немає, а осад всередині лишився – від не надто привітного ставлення касира. Зважайте на те, що згідно інформації біля каси, фотографування категорично заборонене в залах зі зброєю (це така собі кімнатка площею біля 30 кв.м.) та залах з іконами (тут я розумію – давні полотна та книги, яким шкодить імпульсне світло від спалаху). Більше нічого про фотографування не сказано. На касі нас повідомили, що фотографування коштує 10 грн – навіть на території замку. В прейскуранті такого пункту немає… Справа не в 10 гривнях, а в тоні, яким це було сказано. На що я чемно сказав, що мені не треба і не помилився – фотографувати там майже нічого, а всередині нереально.
Втім декілька світлин я Вам все ж таки покажу.
Вхід до замку:
Внутрішня територія:
З одного з бастіонів відкривається вид на куточок Музею Народної Архітектури та Побуту – аналог Шевченківського гаю у Львові.
Втім, схожість дуже незначна: на відміну від Шевченківського, в Ужгороді музей представляє з себе маленьке село. Про нього – в окремому нарисі. Скажу лише, що там дуже гарно і дуже привітний персонал.
Спускаючись від замку та музею знову в старе місто бачимо будівлю Ужгородського Університету – старовинну і гарну.
Повернувшись до набережної згадаємо про синагогу, що я її вже Вам показував. Вид спереду:
Двері були зачинені, хіба що голуб зутрічав відвідувачів:
Вид збоку, з протилежного берегу:
Ще раз поглянемо на лівий берег та й підемо на прогулянку туди:
Ось і згадана вище Галерея "А":
Далі йде інакша алея – не липова, але теж тіниста і приємна:
Звідтам видно і вершечок Греко-Католицького собору:
На алеї розташовані ще два пам’ятники:
Перший – загиблим при виконанні обов’язків працівникам органів внутрішніх справ, другий – воїнам-закарпатцям, загиблим при виконанні інтернаціонального обов’язку. Тут мушу помітити ще одну приємну особливість пам’ятників в Ужгороді: вони практично всі маленькі. 2,5-3 м в висоту й усе. Ніякої помпезності – дуже гарно і не заважає (згадую львівську "жабу"…).
Трошки далі знаходимо ще одну невеличку церкву – якщо я добре розібрався, православну. Хоча яка різниця? Храм як храм… Тільки гарний:
Друге фото – з транспортного моста через Уж. Ось ще декілька фото звідтам:
На останньому фото видно пішохідний міст, яким ми гуляли вже двічі і підемо втретє… Тим часом обійдемо старе місто ззаду.
Там часом здається, що знаходимось в селі – вулички вузенькі і в доброму сенсі цього слова виглядають запущено, тільки бруківка нагадує, що ми в місті:
Трошки далі – східці, які ніби ведуть в якесь подвір’я. А цікавих подвір’ячок в Ужгороді багатенько. Підемо, подивимось, що ж там.
Залізши на самісінький верх, мушу зізнатись, захекався. І вийшли до Греко-католицького собору. Оцінивши різницю в розташуванні собору та вулички, з якої ми лізли, по висоті, здивувався собі ;) повірте, там багацько топати…
Звучить трошки неймовірно, але ми змогли обійти майже весь історичний центр міста і, певно, 90% того, чому варто приділити увагу. Наша прогулянка Ужгородом підходить до завершення – йдемо повз все той же православний Собор св. Кирила і Мефодія до автобусної станції, звідки їхатимемо в Берегове.
До наступних зустрічей, місто над річкою Уж!
Почитати про Ужгород:
- Ужгород в Вікіпедії (російською, повніша версія, аніж українською)
- Ужгород в Вікіпедії (українською)
- Фото Ужгорода на ua.vlasenko.net
- Інформаційний портал Ужгорода (укр/рос)
- Ужгород на Українському навігаційному порталі 48х24
- Більш-менш людська мапа Ужгорода (картинкою, посилання зі сторінки)
Далі буде: музей народної архітектури та побуту.
Cross-posted @ fotoklumba.lviv.ua