Здавалося б, кілька місяців тому лише придбав шосейника, а сьогодні 1000-й кільометр проїхав та навіть встиг в Австрії та Угорщині побувати, причому по декілька разів…
Шосер – задоволення геть інакшого ґатунку, ніж крос-кантрійник. І то, і то – однозначний кайф, але якщо КК чудово “літає” по вузеньких доріжках та скаче помежи коренів дерев, то шосейник летить низько, прямо, але летить. За кілька місяців середня швидкість недовгих закаток (30-40 км) виросла до фантастичних (ще тогоріч) ~27 км/год, а паузи стали рідшими: довше “стабільніше” покриття забезпечує рівномірний каденс, пікові навантаження стають рідшими, настрій – розміренішим.
Мабуть, це тільки початок. А мого шосейника чекають нові пригоди. Про деякі він вже знає, про інші – ще ні :)
