Злапані моменти

Здається, що я вже вчетверте намагаюсь написати щось мудре про Спішські Град. Нічого не виходить! Хоча.. нє, одне речення все ж таки вродив: думаю, кожен, хто був у Словаччині неподалік Попрада, відвідали цей замок. Відтак, давайте-но я дам посилання на те, де можна про замок почитати (та подивитись значно, в рази кращі знимки) – [1], [2]. А собі просто запишу, що був там, що хочу туди ще раз навідатись і побувати, в т.ч., в печерах під замком.

Spišský Hrhov (я не годен то прочитати українською, але думаю, що то “Спішскі Х(и)рхов”) — це село неподалік Левочі (Levoča), яке обов’язково доведеться проїхати дорогою від Попрада на Спішські Град. Саме село, яке зараз налічує близько тисячі жителів, особливої цікавості собою не являє, а от подивитись на колишній нео-бароковий палацик клану Čáki (інша версія — Csáky, це я теж не годен прочитати, принаймні правильно) можна, займе цей огляд не більше пів-години.

Мені не пощастило знайти щось конкретне про будиночок, крім орієнтовного періоду його побудови: друга половина XIX ст. В цей час село (чи місцевість? не впевнений, з чеської перекладав, як вмів) продали родині Csáky, які збудували винокурню та, відповідно, невеличкий нео-бароковий палац. Сам палацик оточений парком, але доволі понищений часом та людьми.

Що там зараз — ми так і не розібрались.

Бардейов — невеличке (33 тис. населення) містечко в Словаччині, але “документально” старше за мій рідний Львів (перша згадка — 1247, тоді як про Львів — 1256, нагадую). Ми проїжджали його, їдучи в бік Попрада, ще весною. Сьогодні це містечко мені знову згадалось, вирішив переглянути знимки, а як вже дивитись — то можна і писати, нє?,

Тим, хто там проїжджатиме, наполегливо рекомендую. Дуже гарне містечко, зі своїм власним настроєм. Далі — кілька замальовок з їх центральної площі, без тексту (принаймні, без важливого).

Складалося так, що нам треба було в квітні катнутись через польський кордон. На початках цієї затії думали, що поїдемо знову в Польщу, як на початку березня, але потім трошки змінили плани, бо друзі спокусили нас Словаччиною, а якщо точніше, то Попрадом. Маршрут з достаменно відомою дорогою був, то ж я почав «пилососити» Wikimapi’ю вздовж нього. Тут варто зазначити, що це для мене майже звична (вже) процедура, адже знаходиться доволі багато цікавого. За наявності часу та долі авантюризму, наполегливо рекомендую.

Так в нашому маршруті опинився замок в Старій Любовні. Разом зі скансеном, що поруч із замком. Ні туди, ні туди ми не попали. Насправді як би ми не гнали з кордону, все одно не встигли б: в квітні туристичний сезон ще не розпочатий і останні туристи, яких допускають (в суботу) в замок, заходять о другій. Ех, нема на них мудрого раві з анекдоту («У всех шабат, у меня четверг»)!!

По цій простезній причині, що стала обставиною непереборної дії, пообідали з горя в кафе біля замку та покотились в Попрад. Зрештою, до того ми погуляли по Бардейову (досі згаданому аж однією знимкою) та пуцьнули кілька пейзажиків по дорозі. А до цього замку є привід приїхати ще, як і до Словаччини загалом, бо країна сподобалась нам обом.