Злапані моменти

“Випадково” полосячивши на Червону Стіну (вершина Rote Wand, 2818) та оновивши свій рекорд висоти, на яку залосячилося, ми спустилися до озера Антерсельва знову. Позаяк вже сутеніло, багато фотографій не могли бути зазнимковані — та зараз тішимося тими спогадами, які маємо, та тим, що все ж зазнимкували.

Ще до підйому на гору. Ото знайшов панорамку, зняту телефоном…

Здавалося б, кілька місяців тому лише придбав шосейника, а сьогодні 1000-й кільометр проїхав та навіть встиг в Австрії та Угорщині побувати, причому по декілька разів…

Шосер – задоволення геть інакшого ґатунку, ніж крос-кантрійник. І то, і то – однозначний кайф, але якщо КК чудово “літає” по вузеньких доріжках та скаче помежи коренів дерев, то шосейник летить низько, прямо, але летить. За кілька місяців середня швидкість недовгих закаток (30-40 км) виросла до фантастичних (ще тогоріч) ~27 км/год, а паузи стали рідшими: довше “стабільніше” покриття забезпечує рівномірний каденс, пікові навантаження стають рідшими, настрій – розміренішим.

Мабуть, це тільки початок. А мого шосейника чекають нові пригоди. Про деякі він вже знає, про інші – ще ні :)

Тогоріч, будучи у відпустці в Італії, мали нагоду поглянути на гори Південного Тіроля (Alto Adige) і, зокрема, на одне з озер — Lago di Anterselva. Німецькою воно називається Antholzer See, а як українською — я й гадки не маю.

Навколо озера йде пішохідна стежка, цілком пристосована для дітей, людей поважного віку та тих, хто звик милуватися природньою красою. В кращих точках є лавочки, можна присісти, відпочити, наслодоитися тишею, подумати про щось своє.

В нас же не обійшлося без пригод: ми помітили вказівник на гірський маршрут. Топогорафічної мапи я з собою не мав (як виявилося, дарма), то ж випадково трошки полосячили. Але про це — іншим разом. Сьогодні мова про озеро. Точніше, фотографії. Вже від стоянки було гарно:

Помежи Люфтганзи втикнувся невеличкий швейцарець. Літак з реєстраційним номером HB-IYW вироблений досі не відомим мені British Aerospace, модель BAe-146.

От і до мене добрався споттінг. Або я до нього, скорше…

Гостюючи в друзів біля Франкфурта ми не тільки покатали роверками, але й подивилися літачки. Мені було цікаво (тобто, цікаво-то було всім, мені – особливим чином), того взяв фотоапарат та розчехлив давно не користованого телевичка. Пошкодував, що не мав бінокля: ряд літаків хотілося просто розглядати.

Зараз маю пару кадрів, сподіваюся, не тільки мені вони до вподоби.