Комаккьйо (італ. Comacchio) – це містечко в провінції Емілья-Романья в Італії з населенням 23 тис. осіб… нє, не так.
Вирушайте зі мною в незабутню подрож глибинкою Італії, аутентичним містечком Комаккьйо в провінції Емілья-Романья! Ми побачимо тисячолітню історію… нє, теж не то :)
Буду простіше. Як нас занесло в Комаккьйо? Та майже випадково: поки ми думали, де в основному перебувати в Італії, шукали паралельно щось цікаве для радіальних прогулянок-поїздок. Включив собі фотографії на Гугломапі та й кручу туди-сюди, неподалік від Падуї знайшлося містечко біля моря. Нє, не Одесса. Я ж не казав «город у моря»!
Як і очікувалося, ми побачили доволі таку автентичну Італію, не вельми туристичну (хоча трохи було). Ніяких напружливих натовпів туристів з палками-само..ми та гостей зі Сходу. Щоправда, італійців теж було негусто: по дорозі стали в корок і до Комаккьйо допхали вже на більш-менш час сієсти. Скажу одразу, якщо хтось хоче повторити ці здобутки, — готуйте взуття з тривкою підошвою (камені під ногами – ай!) та по відру води на людину. Принаймні, я інакше пережити спеку не можу. А вона там є! Далі – трошки фотографій (більше, традиційно, буде на Клюмбі).
Оновлено: місцеві поправили, що правильно – Комаккьйо, а не «Комаччіо», як я писав раніше.
(більше…)
|
Ото вчора, постоявши в корку в тунелі 40 хвилин (через аварію далі, в цьому ж тунелі), був написав, що ровером лише за той час, що втратив в корку, вже дістався би місця призначення. Сьогодні зрештою так і зробив: взяв ровер; вчора ж була потреба взяти машину (зранку, через що я полінувався поміняти транспорт на вечір).
Втім, італійцям в містечку (чи селі?) Комаччіо мої проблеми явно не є відомі. Тунелів там нема. Зате є канали. Відтак вони мають свої особливості. Що не заважає їм користуватися роверами (кілька фото – згодом) та й автівками, мотоциклами. Які мирно сусідствують з човнами.
Щоправда, купляти там машину на “вторинному ринку” я би не хтів :)
|
Щось мене знову вкусило і я вкотре пробую зібрати більш-менш годящі знимки на 500px. Тому кому цікаво їх спостерігати без моєї епістолярної маячні (на яку мене інколи, все ж таки, вистарчає) прошу дуже, заходьте на сторінку на 500px.
Фото Парламенту тут більше для привернення уваги. До речі, я дещо збрехав раніше, написавши, що в руках був лише телефон. Просто цілковито забув про існування карточки у фотоапараті. А там стільки сюрпризів! Навіть фотографії з відпустки. Уявити не міг…
|
Гарне світло трапилося цьогоріч в червні, коли перегулювалися корабликом по Дунаю.
|
Пратер — широко відомий парк у Відні. Серед інших атракціонів там є Lilliputbahn (читається “лілліпутбан”) — мікро-залізниця. Там їздить потяг для дітей, хоча дорослих теж катають, а за окремим розкладом потяг тягає паровоз виробництва фабрики Krauss, походженням з Мюнхена, 1928 року “народження”. Його я й хотів зазнимкувати, хоча, мушу зізнатися, саме його рейс ми пропустили – доволі випадково. Якщо будете там, — слідкуйте за розкладом, паровоз їде приблизно о 12й. Якщо хтось захоче повозитися, наполегливо рекомендую брати комбі-квиток “Riesenrad+Lilliputbahn” — отримаєте найстаріше колесо огляду в Європі та вузькоколійну залізницю в додачу на кілька євро дешевше.
Потяг з’являється з імпровізованої печери.
(більше…)
|
/занудним, педантичним голосом/ Нусдорф до 1891 року був сам по собі, але зараз є частиною Відня, в 19-у районі. /педантизм в тоні автора десь зникає/ – зацікавлених німецькомовних прошу звертатися до Вікіпедії, не буду ж я її перекладати. Раптом що, — а я си змучив.
Я би про нього і не знав, якби не leto_t, яка в своєму ЖЖ показала фотографії моста з левами. Після того я вже не міг собі дозволити там не побувати. І аж раптом, цьогоріч я знову у Відні, програма вільна. Якось, цілком випадково, згадали, що на півночі Гануся рекомендовала нам район хойрігерів (німецькомовні тикають тутка; для решти громадян – коротко: хойрігер — це щось на зразок винного пабу, де пропонують скуштувати молоде, тобто цьогорічне вино та мають мінімальні до того вина закуски). Сказано — зроблено, але погода думала інакше, тому самому Нусдорфу з його хойрігерами ще треба присвятити час, але першу прогулянку там ми все ж таки здійснили.
Далі — кілька фотографій. Про міст з левами — іншим разом.
“Гравюра” на рештках діжки розповідає про зубчасту залізницю. Я на разі питання не досліджував.
(більше…)
|
