Злапані моменти

Помежи Люфтганзи втикнувся невеличкий швейцарець. Літак з реєстраційним номером HB-IYW вироблений досі не відомим мені British Aerospace, модель BAe-146.

От і до мене добрався споттінг. Або я до нього, скорше…

Гостюючи в друзів біля Франкфурта ми не тільки покатали роверками, але й подивилися літачки. Мені було цікаво (тобто, цікаво-то було всім, мені – особливим чином), того взяв фотоапарат та розчехлив давно не користованого телевичка. Пошкодував, що не мав бінокля: ряд літаків хотілося просто розглядати.

Зараз маю пару кадрів, сподіваюся, не тільки мені вони до вподоби.

Відпочивши та побавившися у веломеханіків (зраня в голову надійшла світла думка, що “живу” камеру варто перекинути в заднє колесо, що навантажене, а “ремонтовану” – в переднє, хоч спускати так гірко не буде), вирушили далі.

Одна картинка з Райстінга, акурат біля нашого готельчика.

Давно хотів спробувати велотуризм, але саме багатоденний. Ось нарешті додусили жабу, купили багажники, торби, а тут — вихідні, то ж вирішили пробувати…

Цілий веломаршрут вздовж річок Аммер та Ампер (наголоси в обох на перший склад) складає 206 км, втім, ми для проби проїхали половину. Неясно було, як піде і таке інше… Без пригод не обійшлося: на 13-му десь кілометрі в Юлі тріснула камера. Власне, причиною тріскання була температура, та й я накачав, аби накат кращий був. Він і був кращий… певний час. Тріснула пополам – розрив десь сантиметрів 10-13. Ги-ги. Помінєли, поїхали далі. Але замінна камера – клеєна. Позаяк клеїв я не дуже, що-10-км зупинявся підкачувати. Словом, Юлі було не дуже перший день… Але подолали.

Загалом за два дні проїхали близько 130 км, лише по маршруту – десь 100, тобто половину. Десь в ближчім часі надолужимо та доїдемо решту.

Мушу зазначити, що веломаршрут(и) складені дуже вдумливо: перетин з автошляхами мінімальний, а там, де доводиться їхати з машинами, інтенсивність руху майже нульова. Словом, однозначне задоволення: крути собі педалі і ні про що не думай… Такий собі специфічний велодауншифтінг.

#1. Початок маршруту.

І знову здрастьє :)

Як виявилося в процесі експлуатації, купівля двох велотримачів на машину була абсолютно виправданою: торік це дозволило взяти з собою роверки в подорож до Дрездена та поколесити вздовж Ельби та по Саксонській Швейцарії, здійснити кілька менш масштабних вилазок, а цьогоріч ми відкрили сезон возіння шосейників (в першу чергу через те, що від’їжджати від свого села в незвідані краї стає все довше й довше). Якщо хтось шукає тримачі – з чистою совістю рекомендую Thule ProRide 591. Зараз мені ліньки шукати, але за тестами ADAC то най-най-най з велотримачів, що є на ринку Німеччини.

Ще одним вдалим рішенням було призначено збирання мап навколишніх регіонів. Як виявилося ;) на туристичних мапах часто є пропозиції в т.ч. веломаршрутів, тому коли ліньки думати – відкриваємо якусь мапу та поїхали. А машина дозволяє швидко дістатися «на точку», не будучи залежним від примх Deutsche Bahn.

З регіоном «Синьої землі» (Das Blaue Land) та його центром Мурнау в нас взагалі любов ще з позаминулого року, хоча й дещо своєрідна: воно періодично вітає нас дощем. Втім, навіть дощі тут шикарні. Не обійшлося і цього разу, але поцяпало вже буквально під кінець закатки. Воно й добре: Юлі другий раз в житті на шосейнику педалити по мокрому було би не надто весело.

Інколи беру з собою під час поїздок роверком не тільки каву, але й фотоапарат. Добре, що в Юлі є маленька бездзеркалка :) мацьопка, але по якості, як колись вже зазначав, не поступається ВЧД.

Ніби й написав би щось щодо прогулянки, але й написати толком нічого. Вони майже завжди такі: лісок, озера, гори. Багнючка, щебінь, грунтівочка. Така от моя велобаварщина…