Злапані моменти

Другого дня походу ми пройшли хребтом Кострича, минувши Кострицю і Кострич, але зайшовши в гості до Костричі. Трошки спустившись донизу, отаборились та матрасили по-повній (я навіть фотоапарата не діставав з торби).

Під кінець дня біля нас пробіг натовп лосів, які чесали там аж з Говерли, включаючи одного ірландця. Здається, останній був заскочений, коли всі дружно почали його ропитувати його мовою (хто як вмів, що поробиш), як йому Карпати і т.д. Матиме, що розповісти вдома :)))

Далі буде лише купка безпретензійних знимок, бо й тексту до них багато не напишеш.

Складалося так, що нам треба було в квітні катнутись через польський кордон. На початках цієї затії думали, що поїдемо знову в Польщу, як на початку березня, але потім трошки змінили плани, бо друзі спокусили нас Словаччиною, а якщо точніше, то Попрадом. Маршрут з достаменно відомою дорогою був, то ж я почав «пилососити» Wikimapi’ю вздовж нього. Тут варто зазначити, що це для мене майже звична (вже) процедура, адже знаходиться доволі багато цікавого. За наявності часу та долі авантюризму, наполегливо рекомендую.

Так в нашому маршруті опинився замок в Старій Любовні. Разом зі скансеном, що поруч із замком. Ні туди, ні туди ми не попали. Насправді як би ми не гнали з кордону, все одно не встигли б: в квітні туристичний сезон ще не розпочатий і останні туристи, яких допускають (в суботу) в замок, заходять о другій. Ех, нема на них мудрого раві з анекдоту («У всех шабат, у меня четверг»)!!

По цій простезній причині, що стала обставиною непереборної дії, пообідали з горя в кафе біля замку та покотились в Попрад. Зрештою, до того ми погуляли по Бардейову (досі згаданому аж однією знимкою) та пуцьнули кілька пейзажиків по дорозі. А до цього замку є привід приїхати ще, як і до Словаччини загалом, бо країна сподобалась нам обом.