Злапані моменти

Ще 5 фотографій осіннього Кам’янця. Спочатку було ще 6, але все ж відцензурував одну. Направду, можна ще дві обрізати і лишити аж три світлини, але то вже буде політ перфекціонізму…
 

З моменту перших відвідин Кам’янця-Подільського (а трапилось то вже огого… в 2005 році, дякуючи моєму другу — зараз ще розповім, як то відбулось) я хотів побувати в Кам’янці осінньому. Щоправда, коли побував, то до цього моменту всі можливі фотоштампи міста вже відзняв. А ось вперше…

…Юра подзвонив мені близько 16 години в п’ятницю: «Які плани на вихідні?» — «Та ніяких…». Далі було: «В Кам’янець поїхали?» — «Ну, поїхали.. Коли?» — «За годину по Тебе заїду!». Отакої! Так я вперше побував в Кам’янці, по дорозі ми легенько блуданули на Хмельниччині, о другій ночі, в містечку з милозвучною (для заблудивших) назвою Сатанів, а перед шостою ранку вже були біля Кам’янця. Там збирались летуни на повітряних кулях — власне, ми подивились їх старт та посунули в місто, тинятись замком та навколишньою територією… Певно, повибираю кілька знимок з тих часів. Інакше розповідь буде явно неповною.

Потім ми з Сергієм Криницею хотіли покататись на Поділля восени 2011го, та не склалось. Ось, тільки в 2012му і доїхав (мається на увазі саме восени; навесні того ж 2012го був ще раз, а до того — ще). І хоч би як намагався не знимкувати те, що набило оскомину, втриматись не зміг (буквально перед поїздкою оновив фотоапарат і руки чухались звірячо).
 

Ужгород, напевно, моє улюблене місто на західній Україні. І попри те, що Чернівці теж гарні, а Франківськ — компактний, і ще є багато всякого різного, місто на ріці Уж — таки улюблене.

Тогоріч я сприйняв весну кардинально інакше, ніж сприймав всі роки раніше. Пощастило побачити цвітіння сакур в Ужгороді (у Львові, на жаль, їх росте небагато і доволі далеко одні від других) та «білі села» дорогою на Поділля. «Білими» ми їх назвали за цвітіння фруктових дерев, за яким не було видно зеленого листя, взагалі. Втім, мандрівка на Поділля не є темою цієї нотатки. Обіцяю собі перестати лінуватись та щонайменше зробити альбом з фотографіями для планшета. Колись…

До певної міри цей кадр є символічним кадром-описом позаминулорічної поїздки в Польщу. Теплий осінній день та вид в бік Вісли з оглядового майданчика Вавеля «роблять» настрій. І ніби нічого нема тут особливого, але картка виділяється (особисто у мене) з інших знимок, зроблених того сонячного дня. Вона ніби протилежна до негативу 6-годинного перетину кордону. Тепла, спокійна, вітер в вухах. Навіть біганина груп туристів, маленьких і великих, не заважає. Анітрішечки.

З нетерпінням чекаю цьогорічної зустрічі з Краковом, запланованої на початок березня. Заскучив…

Вчора здійснив одну маленьку мрію: побувати в Олеському замку, який весь час винагороджував лише проїздом повз, ще й взимку. Щоправда, далеко не все з запланованого вдалось, та й на світло відверто запізнювався, але життя дорожче, то ж їхав в межах правил :)

До двох вбитих зайців (візит ексклюзивно в Олесько та Олесько зимове) додався третій — то я нарешті задовільнив жабу і вкрав у Романа фотографії таки зазнимкував замок з траси*. Ще два зайці таки втікли: в парку біля замку погуляти не вдалось (охоронці — дядьки суворі, «Закрито! Замок працює до 16ї години.» — «А ресторан?» — «В ресторан можна.» — «А якщо ми навколо замку погуляємо?» — «Не можна! Замок працює до …» — «Ну тоді ми в ресторан.» — «А, проходьте.»). В ресторані ми таки побували, ну ж не перти хоч і 80 км, але дарма? А от по парку гуляти було вже темно. Відтак і зробити фітку в парчку «… років потому», як у мене дитяча є, теж не получилось. Цього разу!

* – власне, Романові кадри, які мене надихнули, є у нього в блогу. І не тільки. Зайдіть обов’язково.

[ Du kannst lesen es in Deutsch da ]

Кажуть, туман — найкращий друг фотографа. Насправді — не тільки фотографа. В тумані геть усе виглядає інакше, знайомі місця здаються зовсім новими, вони геть не такі, якими ми звикли їх бачити. Якщо врахувати, що фотокамера бачить не так, як людина, бодай би через витримку*, стає ще цікавіше. Це така собі маленька магія. Наприклад, в цьому фото камера «дивилась» на площу Ринок протягом двох секунд і ось, що вийшло: