…частина 3я і остання про Кам’янець восени в цій розповіді. Хоча, цілком вірогідно, матиму настрій та оброблю якісь інші фотографії. Тут вже сам не знаю — і обіцяти не буду. Попереднє: [1], [2].
Того дня (а відбулось це в неділю, 22 жовтня 2012 року) ми побачили Кам’янець в дещо містичному, туманному амплуа. Він ніби дозволяв нам і трошки зазирнути за куліси, і ніби ховався. Для якихось сюжетів ця погода стала фотогенічною і такою, що робить настрій, іншим вона навпаки не пасувала, та чи буває щось однозначно добре (або погане)? Не буває.
До слова: на днях почув, що англійці мають приказку «Нема нічого кращого за погану погоду». За достовірність поручитись не можу, а от до розповіді долучу, бо так і відбулось.
#1. Почнемо з Троїцького моста.
(більше…)
|
Ще 5 фотографій осіннього Кам’янця. Спочатку було ще 6, але все ж відцензурував одну. Направду, можна ще дві обрізати і лишити аж три світлини, але то вже буде політ перфекціонізму…
#1. Про Сонце, Nissan Quasquai та фортецю. Кам’янець-Подільський, 2012.
(більше…)
|
З моменту перших відвідин Кам’янця-Подільського (а трапилось то вже огого… в 2005 році, дякуючи моєму другу — зараз ще розповім, як то відбулось) я хотів побувати в Кам’янці осінньому. Щоправда, коли побував, то до цього моменту всі можливі фотоштампи міста вже відзняв. А ось вперше…
…Юра подзвонив мені близько 16 години в п’ятницю: «Які плани на вихідні?» — «Та ніяких…». Далі було: «В Кам’янець поїхали?» — «Ну, поїхали.. Коли?» — «За годину по Тебе заїду!». Отакої! Так я вперше побував в Кам’янці, по дорозі ми легенько блуданули на Хмельниччині, о другій ночі, в містечку з милозвучною (для заблудивших) назвою Сатанів, а перед шостою ранку вже були біля Кам’янця. Там збирались летуни на повітряних кулях — власне, ми подивились їх старт та посунули в місто, тинятись замком та навколишньою територією… Певно, повибираю кілька знимок з тих часів. Інакше розповідь буде явно неповною.
Потім ми з Сергієм Криницею хотіли покататись на Поділля восени 2011го, та не склалось. Ось, тільки в 2012му і доїхав (мається на увазі саме восени; навесні того ж 2012го був ще раз, а до того — ще). І хоч би як намагався не знимкувати те, що набило оскомину, втриматись не зміг (буквально перед поїздкою оновив фотоапарат і руки чухались звірячо).
#1. Біля Тринітарського собору. Кам’янець-Подільський, 2012.
(більше…)
|
Ужгород, напевно, моє улюблене місто на західній Україні. І попри те, що Чернівці теж гарні, а Франківськ — компактний, і ще є багато всякого різного, місто на ріці Уж — таки улюблене.
Тогоріч я сприйняв весну кардинально інакше, ніж сприймав всі роки раніше. Пощастило побачити цвітіння сакур в Ужгороді (у Львові, на жаль, їх росте небагато і доволі далеко одні від других) та «білі села» дорогою на Поділля. «Білими» ми їх назвали за цвітіння фруктових дерев, за яким не було видно зеленого листя, взагалі. Втім, мандрівка на Поділля не є темою цієї нотатки. Обіцяю собі перестати лінуватись та щонайменше зробити альбом з фотографіями для планшета. Колись…
Мабуть, не варто приховувати, що фотографія оброблена. Але яким чином — розповідати не хочу. Адже обробкою є вже конвертація raw-файлу в результуючий jpeg, якщо брати «високо». А якщо заглибитись, то обробкою можна вважати вже сам факт витягання камери з торби та кадрування, адже в житті ми би бачили більше, відчували аромат, легкий вітерець, тепло. Тому, якщо ви не бачите, де і як ця знимка була змінена, то все добре.
|
Вчора здійснив одну маленьку мрію: побувати в Олеському замку, який весь час винагороджував лише проїздом повз, ще й взимку. Щоправда, далеко не все з запланованого вдалось, та й на світло відверто запізнювався, але життя дорожче, то ж їхав в межах правил :)
До двох вбитих зайців (візит ексклюзивно в Олесько та Олесько зимове) додався третій — то я нарешті задовільнив жабу і вкрав у Романа фотографії таки зазнимкував замок з траси*. Ще два зайці таки втікли: в парку біля замку погуляти не вдалось (охоронці — дядьки суворі, «Закрито! Замок працює до 16ї години.» — «А ресторан?» — «В ресторан можна.» — «А якщо ми навколо замку погуляємо?» — «Не можна! Замок працює до …» — «Ну тоді ми в ресторан.» — «А, проходьте.»). В ресторані ми таки побували, ну ж не перти хоч і 80 км, але дарма? А от по парку гуляти було вже темно. Відтак і зробити фітку в парчку «… років потому», як у мене дитяча є, теж не получилось. Цього разу!
* – власне, Романові кадри, які мене надихнули, є у нього в блогу. І не тільки. Зайдіть обов’язково.
#1. Чесно вкрадена в Романа знимка позичена ідея.
(більше…)
|
Переказувати історію Хрестовоздвиженської церкви, що в Кам’янці-Подільському, не входило в мої плани. Зрештою, навіть обробка цієї знимки не входила, бо я успішно забув про дводенну мандрівку на Поділля, фотографії з якої ніяк не годен закинути в домашній альбом. Але, побачивши давніші (за мою) фотографії, опубліковані в блогу zamki-kreposti.com.ua — згадав. Подальший процес вже зводиться до обробки, яку я придумав ще під час зйомки, тобто носить суто технічний характер.
Проводячи деякі паралелі між своєю знимкою та тими чужими, вирішив залишити її чорно-білою. Зрештою, світло було нецікаве для кольорової версії, нема, за чим дуже шкодувати.
(більше…)
|
Останнім часом помічаю, що мені подобається колір на знимках не конче такий, як «був», але частіше «неправильний». Всі терміни в лапках, бо я би так сказав ще кілька років тому (зо два, якщо бути чесним), тепер же правильність та адекватність цих термінів викликає у мене певні сумніви. Що таке «правильний» колір? Камінь спотикання для фотоаматорів. Я — не виключення.
Природньо, що як (напевно) у будь-якої людини, у мене теж є улюблені місця, де мені подобається перебувати: там (переважно) тихо, спокійно, відрив від цивілізації. Хоча ось останнє мниме; я не вимикаю мобільний телефон, користуюсь навігатором для того, аби пізніше проставити геотеги в знимки, дістаюсь в ті улюблені місця часто-густо саме машиною, а не якимось іншим видом транспорту. Тобто повного відриву таки нема. Тиша і спокій — є.
(більше…)
|
