Доки попроцесав Юльчині знимки зі Словаччини, зроблені з вікна машини, дійшов до цієї, вирішив показати. Левеня кличе в дорогу. Шкода, що погода на вихідні обіцяє бути домашньо-матрасною. Зате буде час для знимок…
Складалося так, що нам треба було в квітні катнутись через польський кордон. На початках цієї затії думали, що поїдемо знову в Польщу, як на початку березня, але потім трошки змінили плани, бо друзі спокусили нас Словаччиною, а якщо точніше, то Попрадом. Маршрут з достаменно відомою дорогою був, то ж я почав «пилососити» Wikimapi’ю вздовж нього. Тут варто зазначити, що це для мене майже звична (вже) процедура, адже знаходиться доволі багато цікавого. За наявності часу та долі авантюризму, наполегливо рекомендую.
Так в нашому маршруті опинився замок в Старій Любовні. Разом зі скансеном, що поруч із замком. Ні туди, ні туди ми не попали. Насправді як би ми не гнали з кордону, все одно не встигли б: в квітні туристичний сезон ще не розпочатий і останні туристи, яких допускають (в суботу) в замок, заходять о другій. Ех, нема на них мудрого раві з анекдоту («У всех шабат, у меня четверг»)!!
По цій простезній причині, що стала обставиною непереборної дії, пообідали з горя в кафе біля замку та покотились в Попрад. Зрештою, до того ми погуляли по Бардейову (досі згаданому аж однією знимкою) та пуцьнули кілька пейзажиків по дорозі. А до цього замку є привід приїхати ще, як і до Словаччини загалом, бо країна сподобалась нам обом.
#1. Втекли від дощу в Бардейові. Порушую: зупинився на узбіччі попуцяти замок телевиком.
Майже забув про квітневу поїздку до Словаччини. А сьогодні не просто згадав, а й трошки переглянув, помріяв, пообробляв. Ось, приміром, один (нічим не особливий, якщо відверто) кадр з Попрада. Може і не надто гарно, але все ж, трошки заздрості: у когось такий вид з вікна!
Почну з вже показаної знимки. Щойно ми встали на другий ранок походу та вилізли зі спальників, вдягнулись та вилізли з колиби — побачили море хмар. Вже пізніше колеги по нещастю нас пожурять за тупотіння та шурхотіння мішками, але ж іскюсство трєбуєт жертв, чи не так?
Оскільки Назар мене добряче діс… змотивував та нас нікуди не понесло (мало бракувало), я доліз до певного процесу навколо знимок і навіть щось зробив з кадрами першого дня травневого походу. Щодо маршруту вже писав раніше. Більше знимок викладено на ФотоКлюмбі, у відповідній темі.
І добре сумніша картинка. Втім, мені подобаються її кольори — получаються змішані емоції. Коли лиш вилізли на хребет і глянули в бік Чорногори, одразу помітили дим. Виявилось, на сусідньому хребті горів ліс. Чому — не знаю, але шкода. Надто вже наші Карпати гарні, та не цінуємо.
На запрошення Ромка перегулявся в компанії його та його колег 1-4 травня Карпатами. З с. Красник вилізли на хребет, далі Кострича, до Завоєлі, на Закукул і далі через Кукул у Ворохту. Маршрут, якби ж то комусь цікаво, виглядав наступним чином (в ЖЖ не покажеться, звиняйте):
В горах чарівно просто завжди, але цього разу погода направду балувала (хіба крім третьої ночі, коли та ж погода завалила таку грозу, що в колибі було невесело, а були б в наметах — певно, змило би хтознакуди). Втім… Для початку хай буде не найгарніша знимка з ранку другого дня: