Ужгород, напевно, моє улюблене місто на західній Україні. І попри те, що Чернівці теж гарні, а Франківськ — компактний, і ще є багато всякого різного, місто на ріці Уж — таки улюблене.
Тогоріч я сприйняв весну кардинально інакше, ніж сприймав всі роки раніше. Пощастило побачити цвітіння сакур в Ужгороді (у Львові, на жаль, їх росте небагато і доволі далеко одні від других) та «білі села» дорогою на Поділля. «Білими» ми їх назвали за цвітіння фруктових дерев, за яким не було видно зеленого листя, взагалі. Втім, мандрівка на Поділля не є темою цієї нотатки. Обіцяю собі перестати лінуватись та щонайменше зробити альбом з фотографіями для планшета. Колись…
Мабуть, не варто приховувати, що фотографія оброблена. Але яким чином — розповідати не хочу. Адже обробкою є вже конвертація raw-файлу в результуючий jpeg, якщо брати «високо». А якщо заглибитись, то обробкою можна вважати вже сам факт витягання камери з торби та кадрування, адже в житті ми би бачили більше, відчували аромат, легкий вітерець, тепло. Тому, якщо ви не бачите, де і як ця знимка була змінена, то все добре.
|
До певної міри цей кадр є символічним кадром-описом позаминулорічної поїздки в Польщу. Теплий осінній день та вид в бік Вісли з оглядового майданчика Вавеля «роблять» настрій. І ніби нічого нема тут особливого, але картка виділяється (особисто у мене) з інших знимок, зроблених того сонячного дня. Вона ніби протилежна до негативу 6-годинного перетину кордону. Тепла, спокійна, вітер в вухах. Навіть біганина груп туристів, маленьких і великих, не заважає. Анітрішечки.
З нетерпінням чекаю цьогорічної зустрічі з Краковом, запланованої на початок березня. Заскучив…
|
Вчора здійснив одну маленьку мрію: побувати в Олеському замку, який весь час винагороджував лише проїздом повз, ще й взимку. Щоправда, далеко не все з запланованого вдалось, та й на світло відверто запізнювався, але життя дорожче, то ж їхав в межах правил :)
До двох вбитих зайців (візит ексклюзивно в Олесько та Олесько зимове) додався третій — то я нарешті задовільнив жабу і вкрав у Романа фотографії таки зазнимкував замок з траси*. Ще два зайці таки втікли: в парку біля замку погуляти не вдалось (охоронці — дядьки суворі, «Закрито! Замок працює до 16ї години.» — «А ресторан?» — «В ресторан можна.» — «А якщо ми навколо замку погуляємо?» — «Не можна! Замок працює до …» — «Ну тоді ми в ресторан.» — «А, проходьте.»). В ресторані ми таки побували, ну ж не перти хоч і 80 км, але дарма? А от по парку гуляти було вже темно. Відтак і зробити фітку в парчку «… років потому», як у мене дитяча є, теж не получилось. Цього разу!
* – власне, Романові кадри, які мене надихнули, є у нього в блогу. І не тільки. Зайдіть обов’язково.
#1. Чесно вкрадена в Романа знимка позичена ідея.
(більше…)
|
Переказувати історію Хрестовоздвиженської церкви, що в Кам’янці-Подільському, не входило в мої плани. Зрештою, навіть обробка цієї знимки не входила, бо я успішно забув про дводенну мандрівку на Поділля, фотографії з якої ніяк не годен закинути в домашній альбом. Але, побачивши давніші (за мою) фотографії, опубліковані в блогу zamki-kreposti.com.ua — згадав. Подальший процес вже зводиться до обробки, яку я придумав ще під час зйомки, тобто носить суто технічний характер.
Проводячи деякі паралелі між своєю знимкою та тими чужими, вирішив залишити її чорно-білою. Зрештою, світло було нецікаве для кольорової версії, нема, за чим дуже шкодувати.
(більше…)
|
Озеро Hámori, котре біля курорту Lillafüred, знаходиться … Нудотно, правда? Одного пізнього і все ще літнього ранку тогоріч я його побачив з кількома човниками і, доки натовпи туристів компанії товстосумів разом з готелю поблизу не набігли взяти ці човники в аренду та плавати по озеру, встиг цю всю тишу і спокій попсути звуком затвору (автобуси, що проїжджали у мене за спиною, не рахуються, як і вузькоколійка за кількасот метрів від точки зйомки). Ось так-то!
|
Пераст – містечко на березі Бока-Которської затоки в Чорногорії, општіна Котор. Маленьке місто-музей, цілком занесене у список Світової Спадщини Юнеско, налічує зараз близько 300 жителів. Насправді там майже нічого робити: кілька музеїв, церков та кафе, та й прогулянки не вельми протяжною центральною вулицею – ось, певно, і всі забави.
Звісно, можна винайняти човен та поплисти до острова Богородиці на Скелі (серб.: Gospa od Škrpjela, англ.: Our Lady of the Rock), де є церква та ще один музей, доволі цікаві; обплисти навколо острова св. Георгія, де розташований міський цвинтар, але то вже буде таки все. Хіба що пропустити склянку вина чи посидіти за гальбою пива в одному з кафе.
Ми мали на Пераст лише один день і той «получився» випадково. Втім, цього дня вистарчило на дві приємні прогулянки. Щось і познимкував – куди ж без того? Але то щось, напевно, згодом; зараз лише кілька інстаграмок та ранковий вид з балкону.
Пераст. Вид на Боко-Которську затоку з балкону вілли.
(більше…)
|
Вже минулий рік в плані подорожей був щонайменше незлим!
|
