Злапані моменти

Я запрошую Вас у невеличку прогулянку Підкарпатською Україною. Втім, широкому загалу ці місця відомі як Закарпатська область, а чому ж я назвав її Підкарпатською – розповім в одній з наступних частин нарису.

Маршрут віртуальної для Вас і цілком реальної для мене прогулянки наступний: Львів – Ужгород – Берегове – Мукачево – Львів. Перший і останній пункти і так часто показую, тому зосередимось на решті. Скільки частин получиться – стільки і буде.

Далі

Ось і закінчується моя розповідь про мандрівку Закарпаттям. Це – її остання частина і вона буде чи не найкоротша, оскільки на Мукачево часу було мінімум, акумулятори фотоапарата теж сідали, але щось таки встиг…

Прогулянка центром міста – експромт в дуже змученому стані.

Мука́чево (угорськ. Munkács [Мункач], слов. Mukačevo, нім. Munkatsch) — місто-районний центр Мукачівського району Закарпатської області України, важливий промискловий та культурний центр на річці Латориця. Населення 91 000 ос. (1989), на сьогоднішній день 77 300 ос. (2004). Основні національні групи – українці, русини, росіяни, угорці. – повідомляє Вікіпедія.

Далі (зовсім мало тексту, трошки фото)

Щось я трошки забарився з наступною частиною мандрівки Підкарпатською Україною.

І не тільки з наступною частиною! Ще в попередньому оповіданні мав уточнити, чому я раптом назвав Закарпаття Підкарпаттям. Отже, розповідаю – зі слів власника винарні "Старий підвал": "До того, як ці землі приєднали до України вони знаходились – принаймні, в 20 ст. – в юрисдикції тодішньої Чехословаччини, а раніше – Угорщини. Угорщина, як відомо, знаходиться по інший бік Карпат, аніж більша частина території України. Як наслідок, легко зрозуміти, що з "їх боку" це було Підкарпаття. А "Закарпаттям" для них є ми…". Ось так. Майте на увазі!

Досить відступів від теми. Продовжуємо нашу прогулянку – на черзі, як Ви вже зрозуміли, замок Паланок, що в Мукачево. Ходімо!

Далі (мало тексту, багато фото)

У попередніх частинах оповідання про Закарпатську прогулянку я розповів про Ужгород – саме місто та музей народної архітектури та побуту – та Берегове. Тепер перейдемо до винної дегустації, адже, як ми вже згадували, Закарпаття славиться своїми винами.

Почну з місця розміщення будиночка, так би мовити, відповідає призначенню – м. Берегово, вул. Виноградна, 37/2.

Що далі?

Далі (трошки тексту, трошки фото)

Продовжую оповідання про мандрівку Закарпаттям. З Ужгорода ми поїхали в Берегове.

"Бе́регове (угорськ. Beregszász (Берегсас)) — місто в Закарпатській області України, адміністративний центр Берегівського району, основний центр угорської культури в Закарпатті та Україні в цілому. Населення – близько 26 тис. мешканців." – говорить Вікіпедія.

Я скажу більше. Формулювання, щоправда, не моє, але я з цим цілком погоджуюсь. Берегове – це Угорщина в Україні; закордон, де можна побувати, не перетинаючи кордону. І, додам я, це дуже приємне місто з привітними людьми і цікаве саме по собі.

Далі…

Це – продовження оповідки про мандрівку Закарпаттям, анонсованої раніше. Частина чи то друга, чи то півторачна – по суті, ми все ще в Ужгороді, але вже в Музеї Народної Архітектури та Побуту. Аналог львівського "Шевченківського гаю", але не зовсім – на відміну від львівського "брата", цей музей у вигляді маленького села посеред міста, одразу біля замку. Мушу зазначити, дуже вдале рішення!

Ходімо!

Далі (трошки тексту, трошки фото)

"У́жгород (словацьк. і чеськ. Užhorod; угорськ. Ungvár; нім. Ungwar;) — адміністративний центр Закарпатської області та Ужгородського району, а також історичний центр Підкарпатської Русі (Закарпатської України). Населення станом на 2004 рік – 117 тис. осіб, в 1989 р. було 126 тис. осіб." – повідомляє нам Вікіпедія.

За сумісництвом цей пост є першою частиною розповіді про Підкарпаття (якщо хтось не в курсі – анонс був тут).

Отже, місто на річці Уж, при кордоні з Словаччиною – чи не найзахідніше з великих міст України. Невеличке і дуже гарне. Чисте і акуратне. Зі смачною кавою – повірте львів’янину!

Далі (мало тексту, багато фото)